Доля народу змусила Стефаника

заговорити словом письменника.

                                 Д. Павличко

      Василь Стефаник… Талант, яким би пишалася найбільш культурно розвинута європейська нація. Новеліст світового рівня.

     Марко Черемшина поетично і пророче писав про народження маленького Василька: « Серед маю-весни, як помірки горбами розгорнули свої зелені хліба і напроти сонця їх вигрівали, а зозуля дурила мужиків щастям-урожаєм, - прийшов він на мужицький світ на ниві, яку дєдя  орали, а мати від межі відсапували… Мужики прижмурювали свої глибокі очі і розпізнавали, що цю дитину птахи з неба випросили, аби весь смуток із сіл забрала  та й аби його буйним вітром вгору передала».

     Під час круглого столу, який був проведений з учнями 10, 9-А,Б  класів 28.05.2021учителькою української мови та літератури Сидор М.Ф., звучало життєдайне слово великого  новеліста – Василя Стефаника. Талановиті учні нашої школи намагалися дослідити кардіограму серця і кардіограму життя  великого українського письменника,  щоб знайти ключ до розуміння його творчості. В історію української літератури Василь Стефаник увійшов як неперевершений майстер та новатор у жанрі новели. У чому ж секрет його майстерності? Саме  це питання учні обговорювали за круглим столом, адже Стефанику – 150! Новаторство письменника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань. У творах новеліста немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори стислі, глибоколіричні, що порівнює їх із народною піснею.   Стефаник має свій власний особливий стиль.

Також десятикласники підготували невеличку добірку афоризмів про цю захопливу постать.

• Я писав  те, про що серце співало… Я представив настрій села і все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене. Писав я горіючи, і кров зі сльозами мішалася.

            (Василь Стефаник).

• Прочитайте, ви побачите, як стисло, сильно і страшно пише ця людина. ( Максим Горький ).     

• Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша…котру не можна забути.  (Ольга Кобилянська).

• Стефаник – це митець із вродженим талантом… Його новели – як найкращі народні пісні, в яких немає риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, просте, не підфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії. (Іван Франко).                                         

         До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів. «Можна сказати, що Стефаник був неначе птах, який співає, бо мусить співати, що пісня є його необхідністю і нагородою. Можна сказати, що він був як дерево, яке втрачає листя, страждає, вмирає, а навесні новою зеленню вкривається. Можна скзазати, що він як лан, який за вкладену працю сторицею платить і не знає невдячності ані кривд не пам ятає. Але Стефаник – людина,  поет. Біль його у сто раз більший від болю дерева, від болю птаха» (В. Морачевський).

         В.Стефаник був людиною незламної громадянської позиції , борцем за справедливість і людську гідність, тому його творчість ми продовжуємо вивчати, досліджувати.

ПЕРЕГЛЯНУТИ ФОТО

ВІДЕО